Інформаційний портал Калуського району - Наше місто під польською короною
П`ятниця, 23.06.2017, 17:27 | Вітаю Вас Гість | Реєстрація | Вхід

Наше місто під польською короною


Про історію міста Калуша

Про герб та прапор міста Калуша

Дзвоноливарня Фельчинських

Таємниці Калуського замку та оборонних споруд середньовічного міста (XVI—XVIII ст.)

Татарські напади на Калуш XV—XVII ст.


Калуш протягом тисячолітньої історії вписав яскраві сторінки до літопису Прикарпаття. На жаль, майже не збереглось першоджерел до історії оселі з періоду Київської України-Руси IX—XI століть та Галицько-Волинського князівства часів династії Ростиславичів (1054—1199) і Романовичів (1199—1340).

Але на основі історії подібних княжих осель можемо стверджувати, що на території Калуша у названі хроноло­гічні періоди проживали люди, які займалися мисливством і землеробством. З праісторичних часів жителі оселі продукували сіль і реалізували її на місцевому ринку, а можливо, й вивозили поза межі Калущини.

У княжий період Калуш, правдоподібно, як князівська оселя входив до складу Галицької волості, якою управляв боярин. Можливо, що прибутки із тодішніх калуських солеварень, подібно до коломийських, були князівськими і йшли на утримання князівського двору чи князівського війська. На все це, напевно, з часом дадуть відповідь археологічні розкопки як на території самого Калуша, так і в його околицях.

Із захопленням Галичини польською Короною після горезвісної Кревської унії (1385) княже село Калуш увійшло до складу новоствореного Галицького староства (1387), тобто королівщини, і залишалось у його складі до 50-х років XVI століття, коли за спеціальним окремим декретом Варшавського сейму відокремилось і перейшло у відання окремого Калуського староства, яким управляв польський коронний гетьман і воєвода Руський Микола Сенявський. Це сталося в 1552 році.

Які соціально-економічні процеси відбувалися в селі Калуші в XIV — середині XVI століття, довідуємося з небага­тьох першоджерел. У галицьких актах зафіксовано, що в 1437 році власником села був Мітко Драгуш, як записано в акті, "королівський чоловік із Калуша". Треба розуміти, що це був довірений галицького старости, а за походженням, як видно із імені, був українського роду, можливо, з дрібних колишніх бояр, як це ми спостерігаємо по інших тогочасних селах Галицького староства.

Через рік у тих же гродських актах значиться інший правитель села — якийсь Мартинус — "управитель (прокуратор) із Калуша". Минуло десять років, і в 1447 році від імені Галицького староства селом заправляє вже інший правитель. Цікаво, що село Калуш тоді згадується в актах поряд із місцевою солеварнею (жупою).

Протягом XIV — середини XVI століття в селі проживало понад 40 селянських сімей. Згідно з категоріями вони ділилися на вільних і невільних. До вільних, або свобідних, селян входили сільський старшина — тіун, що стояв на чолі громади, корчмар, сільські ремісники — боднар, ткач, швець, кушнір, коваль, зварич і кератник, які обробляли місцеву сіль. Це були, як записано в актах, "королівські люди". З невеличких актових звісток довідуємося, що вони володіли окремими дворищами, земельними ділянками і могли виходити з села.

До другої групи входили несвобідні, або невільні, селяни. З появою панського фільварку, а він згадується в актах 1447 р., вони були закріпачені панським двором. Від княжих часів калушани користувалися староруським (староукраїнським) правом, коли сільські старці правили селом, користувалися копним судом. Поступово в XV—XVI ст. польське старостинське управління перевело руське населення на польське, або, як тоді називали, німецьке, право і підкорило кожне господарство панському дворові, фільваркові.

У XIII—XIV ст. головне руське (українське) право було досить поширене на Прикарпатті, в тому числі і в селі Калуші.

У XV — на початку XVI ст. заміна на польське і німецьке право була дуже вигідна для польських феодалів. Це давало останнім можливість зміцнити свос панування, послідовно ліквідувати старовинні руські (українські) порядки і все підкорити дворові. Королівські і сеймові постанови польської Корони чимраз більше і більше урізали права калуських селян, а головне — позбавляли їх старих українських правових традицій. Іван Франко не випадково писав, що старе українське право "де в чому було кориснедля людності, бо давало в громаді з начну самоуправу, і вона сама вибирала собі голову, тіуна або отамана, сама розділяла землю між поодинокими членами громади, сама (вічем, а не через вибраних урядників) розсуджувала чвари між своїми членами і разом відповідала за кожного свого члена перед посторонніми панами та перед властями. Для того руська людність не хотіла покидати руського права".

Усе це, як у дзеркалі, відбито і на становищі калуської української громади XV—XVII століття. 1435 року в Гали­чині повсюди було насильно запроваджено польське право, дуже вигідне для панів-окупантів. Вони готували грунт до закріпачення селян. З приводу цього Іван франко писав:" Від 1435 року, коли в Червоній Русі заведене польське право і польські суди, до кінця XV віку пропали невеликі рештки староруського вічового порядку по селах і... запанувало обіч панщизняних тягарів також (домініяльне) суддівство. Від того часу доля наших селян була тяжка, одностайна".

До 1549 року Калуш залишався селом, що входило до Галицького староства, як визначалося в актах, іп bona Kalusza — добра калуські. Це означало, що Калуш з околицями здавна творив волость, або ключ, який належав спочатку до Галицького староства. Очевидно, Калуська волость сягає своїми початками княжих часів. Це підтверджується тим, що біля 1460 року і до 1634 року Калушем і його навколишніми земельними посілостями володіла родина Ходечів з Ходеча [8], давнього українського походження. Це право володіння потвердили їм свого часу польські королі.


СЕЛО КАЛУШ ПЕРЕРОСТАЄ У МІСТЕЧКО.

Калуш як давня волость, до якої належали навколишні села, входив до складу Галицького староства. В 1549 році польський король Сигизмунд Ав'густ уповноважує Белзького воєводу, коронного гетьмана і Галицького старосту Миколу Сенявського заложити (заснувати) місто Калуш, зобов'язуючи його мешканців виконувати річні обов'язки з домів, сплачувати річний грошовий чинш розміром ЗО грош, давати данину по 2 каплуни і 12 яєць. Крім того, під час жнив калушани зобов'язувались два дні укладати сіно в стоги, а на третій — іти пилувата.

За цим королівським привілеєм новоосілі міщани звільнялися на 10 років від сплати грошових чиншів та інших повинностей, а ті, що давніше осіли в новозаснованому місті, звільнялися від обов'язків на 2 роки. До того ж усі міщани, як давні, так і ті, що тільки-но оселилися в місті, протягом 15 років звільнялись від податку на основі німецького права. Було дозволено торгувати кожної п'ятниці і надано право на два річні ярмарки — на Св. Прокопа і Св. Мартина.

Отже, 1549 року Калуш отримав статус міста на магдебурзькому праві і відповідну юрисдикцію на самоврядування. Він стає "вільним містом" . Крім того, Калуш стає центром негродового староства, яке виділялося із складу Галицького староства з групою близьких сіл.

Які зміни відбулися в адміністративно-судовому управлінні після надання Калушеві магдебурзького права? Згідно з магдебурзьким правом, за прикладом інших міст Прикарпаття — Галича, Снятина, Коломиї, Долини, був утворений міський магістрат, або міська рада. її очолював, за загальноміськими виборами, бургомістр, якого обирали у визначений час із польсько-католицького середовища разом із радниками (райцями). їх тоді називали консулами і обирали раз на рік.

Міське судочинство здійснював у Калуші лантвійт, призначений калуським старостою. Він залишався головним у судовій системі міста із спадковим правом на свою владу і спільно з лавниками судив усіх, хто порушував міські права. Цікаво, що в Калуші, за даними королівської люстрації, у 1565—1566 роках лантвійтом був Іван. Ілько був возним, а міським слугою — Паско . Очевидно, всі були українського походження. Вони звільнялися від усяких повинностей.

Магдебурзьке право у Калуші, як і в інших містах Галичини, мало обмежений характер, оскільки міську раду і лаву узурпували іноземні католицькі патриції. Вони домінували в цеховому ремеслі і торгівлі, посідали земельні ділянки за містом. Але це буде потім, а до середини XVI ст. ще переважали в управлінні міста представники з українського патриціанського середовища.

Автор: Інна Кобзан