«Різдво Ісуса Христа було так: після заручення Матері Його Марії з Йосифом, перш ніж зійтися їм, виявилося, що вона має в утробі від Духа Святого. Йосиф же, чоловік Її, будучи праведним і не бажаючи ославити Її, хотів потай відпустити Її. Та щойно помислив це, як ось ангел Господній з’явився йому уві сні, промовляючи: «Йосифе, сину Давидів! Не бійся прийняти Марію, жону твою, бо зачате в Ній є від Духа Святого. Народить же Вона Сина, і наречеш Йому ім’я Ісус, бо він спасе людей Своїх від гріхів їхніх». Це ж усе сталося, щоб збулося сказане Господом через пророка, який говорить: ось Діва в утробі прийме і народить Сина, і наречуть ім’я Йому Еммануїл, що означає «з нами Бог». Прокинувшись, Йосиф зробив, як звелів йому ангел Господній, і при­йняв жону свою. І не знав Її, поки й породила Сина Свого первістка, і він нарік ім’я Йому Ісус» (Мф.1:18-25).

У Євангелії від Луки є уточнення: «У ті дні вийшов від кесаря Августа наказ зробити перепис по всій землі. Цей перепис був перший за правління Квиринія Сирією. І кожен ішов записатися до свого міста. Пішов також і Йосиф з міста Назарета, що в Галілеї, до юдейського міста Давидового, що зветься Вифлеєм, бо він був з дому і роду Давидового, записатися з Марією, зарученою з ним жінкою, яка була вагітна. Коли вони були там, надійшов час родити Їй; і народила Вона Сина Свого Первістка, і сповила Його, і поклала Його в ясла, бо не було місця в гостинниці» (Лк.2:1-7).

Як стверджують древні перекази, Пресвята Діва пішла до Вифлеєму, бо змушена була взяти участь у переписі населення нарівні з чоловіками, адже в своєму роді вона залишилась одна, не маючи ні братів, ні сестер. Назарет від Вифлеєму знаходиться на відстані трьох днів пішим ходом. Але Діва Марія з Йосифом витратили набагато більше часу – Марія мала невдовзі народити.

Місто ж було переповнене настільки, що подружжя не змогло влаштуватися на ночівлю. Тоді Йосиф з дружиною вийшов з міста і неподалік від Вифлеємських воріт біля Давидового джерела знайшов вільною кам’янисту печеру. Вона належала далекій родичці Йосифа та Марії, жительці Вифлеєму Саломії. У цю печеру в холодні дні заганяли з пасовища худобу, у стіні були висічені ясла, куди засипали корм і солому.

У Марії почались перейми і Йосиф пішов до Вифлеєму за повитухою. Коли він повернувся із Гемолою, то побачив, що печеру осявало дивне світло. Зайшовши туди, вони зустріли Пресвяту Богородицю, що годувала Сина.

Таємницю народження Сина Божого Господь розповів убогим пастухам. Їх осяяло світло з неба і явився їм ангел Божий, який сказав: «Не бійтесь: я благовіщу вам радість велику, яка буде усім людям. Бо нині у місті Давидовому народився для вас Спаситель, який є Христос Господь. І ось вам знамення: ви знайдете сповите немовля, яке лежатиме у яслах». І раптом з’явилося біля ангела численне воїнство небесне, яке славило Бога і вигукувало: «Слава у вишніх Богу і на землі мир, в людях благовоління!» (Лк.2: 8-14). Пастухи пішли до Вифлеєму і знайшли печеру, в якій народився Спаситель. Вони низько вклонились, бо могли Йому дарувати лише щирі серця, велику любов та віру. Пастухи розповіли благословенному сімейству усе, що бачили і чули від ангелів.

Незабаром до убогого вертепу прийшли волхви різного віку, які представляли три племені. Перекази стверджують, що старець був халдейським царем, нащадком Сіма і називався Мельхіор. Молодий хлопець Каспар був ефіопом, нащадком Хама. Третій волхв – чоловік зрілий та дуже освічений, перс з роду Іафета.

У древніх народів волхвами називали астрологів та вчених, які дуже добре знали закони природи і вели постійні астрономічні спостереження. Вони знали про пророцтва древнього мужа Валаама ще за 1450 років до народження Христа. У цьому пророцтві було сказано, що перед приходом Месії з’явиться на небі незвичайна зоря. І коли на небосхилі вона засвітилась, волхви спорядили караван і пішли в землю Іудейську. Зоря рухалась попереду каравану, вказуючи шлях.

Перед входом до Єрусалиму зірка сховалась за хмарами, тому, увійшовши в місто, вчені стали питати, де ж народився «Цар Ізраїлю». Ця звістка дійшла і до правителя тих країв Ірода. Він зустрівся із волхвами і попросив, щоби ті йому повідомили про народження Месії – він сам хоче прийти і поклонитися Сину Божому. Довірливі вчені мужі повірили в Іродові «добрі» наміри, не підозрюючи, яку криваву розправу вчинить тиран незабаром у своїй державі.

Коли вони вийшли за місто, у небі знову з’явилась зоря, що привела їх до ­печери біля Вифлеєму. Знявши ­взуття, ­волхви зайшли всередину і ­побачили Немовля Ісуса. ­Вони принесли Йому такі дари: Мельхіор – ливан, чи ­ладан, феміам, як Богу; Валтасар – золото, як Царю віків; Каспар – смирну, як Людині. Ці ­дари символізували віру, любов і справи милосердя.

Вночі волхвам приснився ангел і повелів не вертатися додому через Єрусалим, бо цар Ірод замислив убити Немовля. Інший ангел з’явився Йосифу і наказав святому сімейству негайно тікати до Єгипту, бо над Ісусом нависла велика небезпека. Йосиф послухався Божого посланця і вирушив з родиною в дорогу.

Ірод дуже розгнівався, коли дізнався, що волхви пішли іншим шляхом. Він наказує своїм воїнам убити всіх немовлят віком до двох років, маючи надію, що серед них загине і маленький Ісус. А Ісус Христос із Матір’ю був уже далеко від небезпеки...

Існує декілька версій щодо визначення точної дати народження Ісуса Христа. Ще у ІІ столітті на 25 грудня як на день народження Христа вказував святитель Климент Олександрійський. У ІІІ столітті інформацію про свято Різдва Христового знаходимо в описах святого Іполіта Римського. Відомий факт, що в часи заборон християнства за царювання імператора Максиміліана в 302 році під час святкування Різдва Христового у храмі було спалено 20 тисяч нікомідійських християн. У Кодексі Феодосія 438 року і у Кодексі Юстиніана 535 року викладено закон про святкування дня Різдва Христового. Письменник ХVІ століття Нікіфор Калліст пише, що імператор Юстиніан постановив відзначати Різдво Христове у всьому світі.

У період перших трьох століть після Різдва Христового, більше відомих в історії людства як період жорстоких переслідувань християн, у Церквах Єрусалим­ській, Антиохійській, Олександрій­ській і Кіпрській Різдво Христове поєднувалося зі святом Хрещення під загальною назвою Богоявлення і святкувалося 6 січня. Очевидно існувала думка, що Христос хрестився у день свого народження. Іоан Златоуст із цього приводу в одній із богословських бесід говорить: «Не той день, в який народився Христос, називається Богоявленням, але той, в який Він хрестився». Така точка зору могла сформуватися на основі інформації, поданої євангелістом Лукою, який, говорячи про хрещення Ісуса Христа, свідчить, що тоді «мав Ісус літ біля тридцяти» (Лк.3,23).

Святкування Різдва Христового в один день з Богоявленням у деяких східних церквах продовжувалося до кінця ІV століття, а в інших – до V чи навіть до VІ століття. Узаконене святкування Різдва Христового було в 431 році на Ефеському соборі.

Після розпаду Римської імперії християнська церква зазнала розколу. Виникла Католицька, Протестантська та Православна церкви.

На сьогодні існує близько п’ятдесяти християнських обрядів. Отож, католики, протестанти і частина православних християн відзначають день Різдва Христового 25 грудня за григоріанським календарем. В Україні, Росії, Грузії, Сербії християни святкують його 7 січня за юліанським ­календарем.

Українці прийняли Христову віру на декілька століть пізніше, ніж народи Близького Сходу та Західної Європи. У цей час проходила культурно-релігійна еволюція українців незалежно від християнської церкви і пов’язаних із нею старих культурних елементів Сходу та Півдня. Староукраїнська культурно-релігійна традиція мала за собою декілька тисячо­літь існування та розвитку і була генетично невіддільною від народу.

В українців християнські традиції тісно перепліталися з давнішими звичаями язичницького походження. Колись у цей час, невдовзі після зимового сонцестояння, наші предки відзначали народження нового літнього сонця, поворот від зими до літа. У народі це свято називають ще Колядою. За народним повірям, у цей час богиня неба Коляда (коло-сонце) народжувала нове сонце – маленького Божичка. Йому треба було в усьому допомагати, оберігати від злого Корочуна. А за церковними відомостями – це день народження Христа. Тож християнство на теренах теперішньої України зустріло в особі староукраїнської традиції великого супротивника, як у попередні віки у Римській імперії. Безпосереднім доказом цього є накладання свят Різдва Христового й Богоявлення в Україні на староукраїнські Коляду та Щедрий вечір. З плином часу вони асимілювалися і навіть взаємно доповнили одне одного, а провідні ідеї, закладені у ці свята, гармонізувалися між собою. Цими ідеями є Добро, Мир, Злагода між людьми, Віра у Спасителя – Божого Сина, що прийшов на землю для спасіння людства від вимирання духовного і фізичного.

Господь дав людям ще один шанс змінити своє життя на краще, знайти гармонію існування один з одним та з навколишнім світом. Тож довайте очистимо в цей святковий день свої помисли і душі, забудьмо про кривди та образи, поділімося з ближніми теплотою своєї душі, щоб життя наше стало світлішим і щасливішим.

З Різдвом Христовим!