11:36 “Зачарований” Народний дім захищає янгол-охоронець | |
У неділю, 28 серпня, урочисто відкрили Народний дім у Підмихайлі, з будівництвом якого зволікали майже 20 років. На фасаді приміщення встановили скульптурну композицію, власноруч виготовлену місцевим мешканцем Степаном Якимовичем, яка була його першим досвідом у скульптурі. Однак, Степан Якимович немало доклався і до спорудження самого Народного дому, дійшовши з цією метою до найвищих владних кабінетів, і навіть — до бюджетного комітету Верховної Ради України. Народний дім у Підмихайлі почали зводити у другій половині минулого століття. Для цього обрали місце у центральній частині села, де був розташований польський костел. І, коли початкові будівництва "заважала”, власне, сама будівля костелу, вона — згоріла. Хоча офіційно все списали на нещасний випадок, селом почали ширитися чутки, що костел згорів не випадково. Коли були зведені вже два поверхи будівлі, пішов у небуття і Радянський Союз, "записавши” Народний дім у Підмихайлі до довгобудів. Разом із тим, чимало селян вважали, що будівництво — "нечисте”, оскільки зведене на місці згорілого храму. І справді, попри численні спроби відновити будівництво, справа з місця не зрушилася, а у напівзбудованих приміщеннях виросли дерева. Відтак, будова стала не окрасою, а болючою раною села. Однак будинку культури потребувала і молодь, яка чимраз більше губилася по сумнівних закладах відпочинку. Одним із тих, хто принципово вирішив добудувати Народний дім, був мешканець Підмихайля Степан Якимович. Розпочав усе з добре обдуманої тактики. Можливо, місце, на якому був зведений костел, і справді, не давав будувати Народний дім, де часто відбуватимуться танці і народні гуляння. Тому, про костел потрібно було залишити якусь пам’ять, і Степан Якимович вирішив втілити її у камені. Чоловік узявся шукати і джерела фінансування для відновлення будівництва клубу. — Працюючи заступником сільського голови на громадських засадах, я зібрав людей, яким пояснив ситуацію, сформував ініціативну групу. Разом ми зібрали близько 300 підписів мешканців, які наголошували на необхідності добудови Народного дому. Із ними рушив до Івано-Франківської ОДА, яку тоді очолював Роман Ткач. Хоча, обласна влада була більше націлена на розмову з представниками офіційної влади, та про проблему Підмихайля таки вдалося заявити, — згадує Степан Якимович. — Доклався до виділення коштів і Євген Гірник, який тоді був депутатом Верховної Ради. Щоб допомогти з коштами, він запросив мене навіть до Києва, на засідання бюджетного комітету Верховної Ради. Там мені знову довелося зустрітися з Романом Ткачем. І тоді на добудову Народного дому виділили перших 100 тис. гривень. Надалі до добудови Народного дому доклалися і представники вже наступної влади. Будівництво значно пришвидшилося, коли Підмихайля влітку минулого року відвідав голова Івано-Франківської ОДА Михайло Вишиванюк, пообіцявши, що заклад буде відкритий уже цьогоріч, до свята Івана (7 липня. — Авт.). Із відкриттям запізнилися всього на місяць. Однак, Степан Якимович своєї обіцянки дотримав: до відкриття фасад Народного дому прикрасила скульптурна композиція, центром якої є статуя янгола-охоронця. Степан Якимович виготовив її самотужки, біля власного будинку, хоча, робота повсякчас перебувала під наглядом калуського скульптора Ігоря Семака, а на обійстя чоловіка неодноразово навідувалися і депутати районної ради, і навіть голова РДА Василь Петрів. Автор був упевнений: роботу доведе до кінця. Упевненість прийшла після того, як зробив ліве крило янгола. А, взагалі, робота над композицією складалася з незліченної кількості випадків, які сам чоловік вважає за закономірність. — Уся композиція містить чимало сакральних символів, які я знаходив і поєднував, на перший погляд, випадково. Найперше, обдумуючи композицію, я випадково натрапив на величезну гранітну плиту, яку взяв за основу композиції. Колонада з обох боків дошки скопійована з іконостасу церкви Святого Юра у Львові. Перебуваючи у Львові, я також помітив, що там — чимало монументів янголів. Є вони, наприклад, на даху оперного театру. А також — на колоні пам’ятника Адамові Міцкевичу. Тож, за аналогією зі Львовом, я вирішив, що наше село також повинно мати свого янгола. І ним має бути янгол-покровитель Підмихайля, Святий Архистратиг Михаїл. Хоча сама фігура — не намислена мною, а скопійована з придбаного образка. Біля підніжжя композиції — кам’яні гори. Для мене — прообраз гори Синай, на якій, за біблійним переказом, Бог передав Мойсеєві скрижалі з Десятьма Заповідями. Цікаво, що я ретельно підбирав каміння, і всі вони практично ідеально припасовані один до одного. Тож, як казав мислитель Луї Пастер, випадок допомагає тому, хто шукає. Я ж вважаю ці випадки закономірністю, зісланою від Бога, — ділиться автор композиції. — Досі ні художніх нахилів, ні досвіду виготовлення скульптури не мав, однак, кинувся до роботи. Спочатку не був упевнений, що доведу роботу до кінця, але, зліпивши ліве крило янгола, зрозумів: роботу осилю. Відтак, за роботою навіть забував поїсти. За цей час мене відвідала незліченна кількість людей: від керівників району до простих односельчан. Хто — підтримував, хто — цікавився, чи встигну завершити розпочате до відкриття Народного дому. Ця робота у мене зайняла місяць. За згаяні хвилини розплачувався три дні. У підмихайлівській громаді Степан Якимович є одним із лідерів. І — вже стиг зробити для села чимало корисного, зокрема, подарував місцевій церкві ще одну мистецьку композицію, а також — установив хрест на горі, де колись був розташований Свято-Михайлівський монастир. Хрест на горі видно навіть із об’їзної дороги Калуша, а щоб установити його, чоловік доклав чимало зусиль і фантазії. — Я завжди дивувався, чому на цій святій горі немає жодного пам’ятного знаку. Хоча, і сам всього кілька разів бував там за життя. Добратися до місця, де колись був розташований монастир, — справа не з легких. Однак, саме під горою, де зустрівся одного ранку з сільським головою, у нас зайшла розмова про відсутність пам’ятного знаку. Тож, вирішили встановити там пам’ятний хрест. Чудом дістав труби на хрест, розрахувавшись бартером із підприємством, де їх придбав. Платити довелося рукавицями і шторами, які власноруч пошила дружина. Виготовивши хреста, я познайомився з калуським скульптором Ігорем Семаком, який виготовив на хрест ліплене розп’яття. Я допомагав місити глину, працював підсобником. Тоді, можливо, і здобув основи скульптури, які допомогли мені і самому надалі працювати з глиною. Однак, окрім виготовлення, хрест треба було якось підняти на гору. Стежка там така, що пройде хіба що звір. А такий великих хрест можна було доправити туди хіба що гвинтокрилом. Тож, і я, й Ігор Семак, як два романтики, замріяли про гвинтокрил над Підмихайлям, — жартує Степан Якимович. — Однак, його ми так і не дістали. Натомість, знайомий, директор одного з підприємств, виділив нам величезного "КрАЗа”. Ми вирушили на гору літньою порою, коли кілька тижнів не було дощів, і земля була сухою. Тому, без проблем доїхали і встановили хрест і пам’ятні таблички біля нього. А, присівши на 15 хвилин відпочити, потрапили під проливний дощ. Авто застрягло, і нам три дні доводилося його добувати з болота. Тож, можливо, ми просто згаяли погожий час на повернення, який нам був виділений "нагорі”. Бо тільки Божою силою я можу пояснити те, як нам вдалося подолати стільки труднощів, і таки довести до кінця розпочату справу. Є у Підмихайлі ще і третя робота Степана Якимовича. Розташована вона на подвір’ї церкви. Була встановлена 21 листопада 2002 року на Михайла, коли у селі відзначають храмове свято. Композиція складається із кількох елементів, центральним із яких є складна чаша, виготовлена із нержавіючої сталі. Її доповнюють скульптура Ісуса Христа, яку чоловік спеціально привіз із польського міста Жешова, світильник, монолітна скеля, прикрашена виточеною Біблією. І, хоча Степанові Якимовичу для створення композиції довелося пошукати і матеріали, і майстрів-токарів, і навіть самому розробляти креслення деталей чаші, композиція об’єднала аж сім елементів, які для християнської культури є сакральними. — Перше: Біблія — основний закон життя людини. Друге: скеля, ніби вчення апостола Павла, на якому збудована сучасна християнська Церква. Третє: чаша, яку християнство трактує як долю, вважаючи за один із основних символів. Четверте: земля, яку врятував Ісус. П’яте: хрест — символ християнства. Шосте: світильник, як символ світла християнського вчення. Сьоме: статуя Ісуса Христа, — перераховує чоловік. Наснага до роботи надходить раптово, коли з’являється ідея, і хочеться докласти максимум зусиль для її реалізації. Хоча, сам Степан Якимович усе життя пропрацював пожежником. Про себе розповідає, що життєві випробування пережив без чарки у руці і без жодної цигарки. Тому і вдалося всю енергію спрямувати у правильне русло — працю, під час якої і негаразди забувалися. Цю людську працю Степан Якимович вважає однією із найбільших цінностей, тому дарувати її для найближчих людей — найбільша благочинність. Чи візьметься за наступну творчу роботу, Степан Якимович прогнозувати не береться. Тим паче, що наразі має чимало інших клопотів, але, радше, — приємних: днями чоловік отримав орден "За заслуги перед Прикарпаттям”, а від реєстрового козацтва, членом якого є, — орден другого ступеню "Срібний хрест”. Тож, надалі громадську діяльність покидати не має наміру, а у найближчих планах — клопотати перед районною та обласною владою про пішохідний міст через Лімницю, приблизно такий, який нещодавно збудували у Пійлі. Вірить: якщо міст має бути зведений, знову трапиться ряд щасливих випадковостей, які, закономірно, допоможуть досягти мети. Джерело інформації - газета "Вікна"
| |
|
Всього коментарів: 0 | |