Вже є списки людей, які проживають у зонах можливого просідання земної поверхні над шахтними виробітками. Всього у цей список включено 4238 осіб. Не виключено, що пере­селитися захочуть не усі. Можливий варіант, коли людям про­понуватимуть земельні ділянки і компенсації. Зрозуміло, що передбачені у законі 560 млн. гривень — явно недостатня сума для вирішення усіх проблем. Це кошти на недопущення катастрофи. І то, поки що невідомо, чи уряд їх виділить.

 

Сьогодні це основне питання. Ситуація непроста. За словами Василя Петріва, якщо держава нічого не дасть, то і світова спільнота не буде реагувати так, як ми очікуємо. А місто поряд з фінансовою (відкриті окремі рахунки для пере­рахування коштів у доларах США і євро) очікує на допомогу проектами і технологіями. Так, вже цього четверга до нас ма­­ють приїхати німці та італійці, які хочуть розглянути мож­ливість переробки розсолів. Очікується візит шведів. Мотивація не виділити фінансування Калушу (якщо уряд так і не виконає Указ Президента) скоріш за все буде форма­льною. Наприклад, урядовці зішлються на відсутність проектів.

 

Як зауважив Василь Петрів, по суті, ми маємо лише один про­ект, який пройшов експертизи — консервація Домбров­сь­кого кар’єру. Підготувати решту без державного фінансування нереально. Наприклад, проект житлового мікрорайону у Підгірках для відселення людей коштуватиме 160 млн. гривень. Хто буде вкладати гроші у його розробку, не маючи твердої гарантії, що держава виділить кошти для будівництва? Можна, звичайно, здешевити підготовку документації і розробити типові проекти для п’ятиповерхових будинків, прив’язавши їх до місцевості. Але знову ж: чи є сенс витрачати на це кошти без гарантії фінансування з боку держави?

 

Незважаючи на подібні проблеми, Василь Петрів зазначив: — Дуже добре, що все вдалося. Ми дійсно вичерпали усі можливості. І тепер уся відповідальність за ситуацію у Калуші лежить не на органах місцевого самоврядування, а на вищих ешелонах влади.