Міжнародний день рідної мови учні Зборянської ЗОШ I-II ст. відзначили по-особливому, за принципом: все краще пізнається в порівнянні. Діти мали змогу частково порівняти українську мову з китайською. Ніхто, звичайно, не ставив перед учасниками зустрічі завдання визначити, чия мова краща, ми просто уявно виглянули з вікна рідної хати, щоб краще зрозуміти тих, хто живе за Великою Китайською стіною. Адже останнім часом ми дуже часто чуємо по телевізору, читаємо у пресі про події в Китаї, їхню культуру, економіку, але прочитати, що написано на етикетках китайських товарів, що заполонили наш ринок, на жаль, не можемо. Це дуже складно.

Допомогла познайомитись із мовою Піднебесної зборянським школярам студентка Івано-Франківського університету Уляна Мисюра. Дівчина тільки другий рік вивчає китайську, але зуміла надзвичайно цікаво та доступно побудувати свою розповідь. Діти були вражені тим, що система знаків, якою користуються китайці для передачі свого мовлення на письмі, налічує 5 тисяч ієрогліфів. Китайська мова не керується фонетичним принципом, тому для вільного спілкування в побуті достатньо вивчити тільки 3 тисячі ієрогліфів.

— 5 тисяч! З тисячі! Оце цифри! Що там 33 букви нашого алфавіту! Хоча без жодної нашої буквочки не обійдешся! — такою була реакція слухачів. І ще ріднішою ставала крихітна свічечка буквочки “ї”, і ще красивішим здавався місячний серпик буквочки “є”...

Уляна вправно виписувала ієрогліфи, пояснюючи їхнє значення. І всі дивувалися наскільки сильно має бути розвинуте абстрактне мислення господарів цієї надскладної, на наш погляд, системи письма, яку, між іншим, не можуть опанувати і всі китайці.

А що вже казати про наголос! У китайців і в односкладовому слові він — головний. Саме від його позиції майже завжди залежить значення слова. Тому володіння мелодикою голосу надзвичайно важливе в китайській мові, яка досить милозвучна для нашого вуха.

А ще звернули всі особливу увагу на глибоку життєву філософію, закладену в знакову систему письма. Позначення ієрогліфом слова “мати” сприймається як “жінка, що тягне на собі все, як кінь”; “батько”— “хлопець, що працює на полі”... Зразу згадується українська приказка про те, що жінка тримає три кути в хаті, а слово “батько” в нас асоціюється із словом “годувальник”. Ієрогліф у формі квадрата, що означає “рот”, асоціюється чомусь із “Чорним квадратом” Малевича. Наші потреби, бажання потребують безконечного старання, невтомної праці. І так вічно, поки ми є...

Цікавила підлітків і шкільна тема, і, звичайно ж, тема кохання. Майже кожен записав фразу: “Я тебе люблю”. А студентка, застосувавши свої чудові музичні здібності, ще й заспівала китайською про кохання. Цікаво, що Уляну викладачі китайської називають, на наш погляд, незвично. “Висока і красива” або “Струнка і модна”. Виявляється, що у китайців нема усталених імен та прізвищ. Вони називають один одного за певними рисами характеру, особливостями зовнішності. Хіба не схоже це з давнім українським принципом присвоєння прізвиськ та прізвищ за відношенням до ремесла, особливостями вдачі чи вроди? До Уляниного китайського імені ми б додали ще і “Розумниця”. Дівчина вивчила за півтора року вже 1,5 тисячі ієрогліфів, хоча призналася, що це було надзвичайно важко. Викладачі зазвичай спілкуються англійською та російською мовами, але із задоволенням навчаються й української в своїх студентів.

— Тепер ми вже можемо дещо прочитати китайською, — раділи і дивувалися після незвичайного уроку дівчатка.

— А ми вміємо рахувати до десяти по-китайськи,— хвалилися і гордилися, дивлячись у свої записи, хлопчики.