Інформаційний портал Калуського району - Олесь Йосипович Бабій
П`ятниця, 28.07.2017, 00:37 | Вітаю Вас Гість | Реєстрація | Вхід

Олесь Йосипович Бабій



ОЛЕСЬ ЙОСИПОВИЧ БАБІЙ (псевдонім — Хмелик). Народився 17 березня 1897, в с. Середня, нині Калуського району Івано-Франківської області — помер 2 березня 1975, в м. Чикаго, США) — український письменник, літературознавець, публіцист. Походження та роки освіти Олесь Бабій народився в селі Середня Калуського повіту на Галичині, в багатодітній, але заможній родині Йосипа і Катерини Бабіїв. З малих літ батьки побачили в синові хист до науки.

Закінчивши парафіяльну однорічну школу в рідному селі, він прагне дальше здобувати освіту, заради цього його батько навіть продає поле. Олесь продовжує своє навчання у Войнилівській чотирикласній школі, а згодом - у Стрийській гімназії.


Участь в збройній боротьбі

В 1914 р на україську землю прийшла І-ша Світова Війна. Сімнадцятирічний Олесь записується в Стрию у Легіон січових стрільців. Своє бойове хрещення Бабій пройшов в Карпатах проти російської армії. В складі 9 полку піхоти був переправлений на італьйський фронт. Після запалення легень звільнений від проходження фронтової служби і в середині листопада повернувся на Україну.

Після завершення війни в 1918 р. розпалась Австро-Угорська імперія і на її місці почали утворюватись нові держави. 1 листопада була проголошена Західноукраїнська Народна Республіка. На захист ЗУНР стала Українська Галицька армія, в її ряди разом з побратимами УСС вступив Олесь Бабій. Він стає заступником військового коменданта у Войнилові, та бере активну участь в мобілізації чоловіків до рядів УГА.

В 1919 Бабій разом з УГА відступають на територію УНР де і об'єднуються з Армією УНР С.Петлюри і бере участь у знаменній Київській наступальній операції. Її корпуси очистили від більшовицьких військ майже все Правобережжя і 31 серпня увійшли в Київ. Під враженням Олесь пише два вірші "На Київ!" і "Привіт Січовим Стрільцям", які згодом опублікували в військовій газеті "Стрілецька думка". Та довелося вступити у бойові дії ще й з військами генерала Денікіна.

Восени 1919 р. боями на два фронти і масовою епідемією тифу (яка вивела з ладу близько 15 тис. вояків) армія була доведена до катастрофи. Уряд ЗУНР емігрував до Австрії, і, щоб врятувати знекровлену армію, її командувач генерал М.Тарнавський уклав перемир'я з командуванням Добрармії. Внаслідок чого були інтерновані в таборах під Вінницею, де і опинились в сумнозвісному "чотирикутнику смерті" в якому вдалось вижити лишень частині вояків УГА, в тому числі і Олесю Бабію. 12 лютого 1920 р. він разом з залишками УГА змушені тимчасово стати в ряди Червоної Української Галицької Армії.На цьому закінчується боротьба Олеся Бабія зі зброєю в руках. Він змінює її на перо.


Перший період творчості

Починаючи з 1921р., майже щороку в нього виходить книга. В 1921 р. О. Бабій разом з В.Бобинським, Р.Купчинським,і Ю.Шкрумеляком, в Львові засновують літературну групу “Митуса”, це засвідчили літературні вечори, благодійні заходи. Як відзначали тогочасні журнали “Поступ” і “Шляхи мистецтва”, вони викликали резонанс серед громадськості. Захоплення митусівців ідеями німецького експресіонізму, символізму “Музагету”, власні модерністські спроби стали тією платформою, на якій базувалася їх світоглядно-естетична програма. Згодом після заснування літературна група почала випускати журнал з одноіменною назвою - "Митуса". Виходять його поетичні збірки "Ненависть і любов" (1921 р.) та "Поезії" (Львів), (1923 р.) Після закінчення воєнних дій і чергового розподілу України, Західна Україна опинилась під польською окупацією, де активно переслідували колишніх вояків УСС та творчу інтелігенцію. Тому молодому поету доводиться емігрувати в Чехословаччину де після війни знайшли собі прихистку багато української інтелігенції.

В Празі в 1924р. Олесь Бабій вступає до місцевого університету. Під час навчання в 1925 р. молодий поет входить до складу редакції "Національна думка", а згодом стає редактором цього видання 1926—1927 рр. А в січні 1928р. на зміну цього часопису починає виходити орган Проводу українських націоналістів "Розбудова нації", де в одному з перших номерів Бабій друкує статтю "Революція чи контрреволюція".

В 1929р. закінчує навчання в пражському університеті зі званням доктора філософії. В січні-лютому 1929р. Олесь Бабій бере участь в установчих зборах І-го Конгресу українських націоналістів, де очолює культурно-освітню комісію і виголошує промову "Література і мистецтво". За участь в конгресі та за антипольські настрої польська влада предявляє Бабію звинувачення в антидержавницькій діяльності і в листопаді 1931р. арештовує.

На початку вересня 1932р. суд виніс вирок: 4 роки тюрми, які він відсидів в Дрогобицькій тюрьмі. Перебуваючи під слідством він пише "Марш націоналістів", який був надрукований в журналі "Розбудова нації" за січень-лютий 1932р. з таким повідомленням: "Із надісланих проектів тексту гімну ОУН прийнято проект, поданий одним з наших найвизначніших поетів, що запроторений у ворожу тюрму".

Після виходу з тюрми працює шкільним інспектором на Підляшші та вчителем гімназії в Холмі. Після окупації німцями України повертається в Середнє. В 1941р. працює в редакції "Золотого колоса". В 1943р. немаючи засобів для існування змушений повернутися назад в рідне село. Востаннє він відвідав Середнє літом 1944р. Зі сходу наступала радянська армія і Бабій розумів, що вжитися з новим режимом йому не вдасться і він переходить на Захід.


Життя в еміграції

Емігрантське життя Олеся Бабія розпочалося в Німеччині в таборах для переміщених осіб в Карльсфельді та Мюнхені, де він прожив 4 роки. Після чого переїхав в США. Тут, у місті Чикаго, він влаштовується в редакцію українського часопису при місцевому університеті та продовжує свою поетичну діяльність. Зазвичай пише про Україну.

Після того як поет емігрував в 1944р. в рідному селі Середнє його вважали загиблим. Так вважала і радянська влада, тому репресії в 50-ті роки не торкнулись його родини. Тільки в 1968р. в Середнє з Чикаго прийшов лист, в якому Бабій повідомив, що живий здоровий і перебуває в еміграції. Надалі свій зв'язок з рідними він вів за допомогою переписки зі своєю племінницею Овчар Оленою. Проте листи були дуже короткі, він дуже мало розповідав про себе, в основному розпитував. 12 січня 1975р. він надіслав вітального листа з нагоди свят в якому написав про те, що він уже на пенсії, живе сам, здоров’я погіршується, а також про свою мрію: «Не знаю на як довго життя мені хватить, але чую, що моя мрія не здійсниться - відвідати свій Рідний Край - Україну…»

А в червні того ж року до племінниці Олеся Бабія в його рідне село Середнє прийшла звістка з Чикаго від В. Зарицького. В якій повідомлялося, що 2 березня 1975р. помер ваш стрийко Олесь Бабій. Останніми його словами були : «Прощай Україна і моя Родина». Поховали його на цвинтарі св. Миколая в місті Чикаго, а до гробу на труну поклали грудку землі з рідного села поета.


Пам'ять

Довгі роки ім’я Олеся Бабія замовчувалося радянською владою, про нього говорили шепотом тільки родина і дуже близькі знайомі, тому тепер так мало відомо про цю людину. Тільки наприкінці 80-их, коли радянська система доживала останні дні і падала залізна завіса, в журналі «Жовтень» була надрукована згадка про поета-стрільця Олеся Бабія і наведено кілька його поезій.

14 березня 1997р. в с. Середнє було вшановано 100-річчя з дня народження свого видатного земляка. Була відкрита меморіальна дошка на стіні Середнянської школи і видана збірка його творів під назвою "Зродились ми великої години" Поетичні збірки "Ненависть і любов" (1921 р.); "Поезії" (Львів, 1923 р.); "Перехрестя" (Львів, 1930 р.); "За щастя оманою" (Львів, 1930 р.); "Поживя" (1930 р.). Поеми "Гуцульський курінь" (Прага, 1927 р.); "Остання офіра цісареві" (Львів, 1937 р.); "Жнива" (Мюнхен, 1946 р.); "Повстанці" (Чикаго, 1956 р.). Книги нарисів "Шукаю людину" (Львів, 1921 р.). Повісті "Перші стежі" (Львів, 1937 р.); "Дві сестри" (Станіслав, 1938 р.).

Дослідження Про М. Шашкевича, Ю. Федьковича, М. Федюшка. Монографії "Микола Федюшко — Євшан" (Станіславів, 1930 р.) Наявні книги: "Зродилися ми великої години" - Дрогобич, вибрані твори письменника, присвячено до 100-річчя дня народження поета.